Написав: blondinka   Дата: 10-11-2008 14:18   Автор:

Історія міста Звенигородки


 Місто виникло ще в часи Київської Русі. За існуючою легендою воно було розташоване за 3 км від сучасного, навколо конусоподібної гори. На одній з його веж нібито висів дзвін, яким населення повідомлялось про напад ворогів. Згідно з легендою, назва міста походить від назви гори (Звенигора — Звенигород). На думку деяких дослідників, таке твердження є хибним: мовляв, окрім Звенигорода на Тікичі існувало й ще ряд міст з такою назвою й біля  них не було Звенигір. Справді, у слов'янській топонімії можна знайти й інші Звенигороди: на Дністрі біля гирла Серету і (1144); поблизу Львова на місці теперішнього Звенигорода І (10 ст., 1086,1125, 1127) — центр Звенигородського князівства (12-13 ст.) Звенигородського повіту і староства (від І середини 14 ст.); під Києвом (1097, 1150, 1234) на місці с. Дзвонкового або на р.Стугні, на місці Сіракового городища. І, нарешті, — повітове місто Московської губернії (1328).
Першу звістку про Звенигород на Гнилому Тікичі надибуємо від 1394 — тоді великий литовський князь Вітовт посадив в Київському удільному князівстві князя Скиргайла замість свого васала Володимира. На що люд краю вчинив ; опір литовським загарбникам, і лише силою зброї Скиргай-лове військо придушило повстання. Тоді-то Вітовт звелів І Скиргайлові "йти ись Киево ко Черькасам и ко Звенигороду", аби і там встановити свої порядки. Вже сам цей факт, що наприкінці 14 ст. Звенигород існував як фортеця на межі з диким степом, засвідчує його давність. Отож, цілком можливо, що в давньому місті справді був сторожовий пункт із дзвоном, що бив на сполох, звідки й походить назва. існує й ще одна версія. За часів Київської Русі в знатних родах жінкам давали ім'я "Звенислава", що означало "слава, ; що дзвенить"," дзвінка слава". Виходячи з цього імені, можна припустити, що назва "Звенигород" означає — дзвінке (тобто славетне, знане) місто.
Літописні згадки свідчать, що під час монголо-татарської навали місто було вщент зруйноване. Звенигород чи Звенигородка починає згадуватися в історичних джерелах тільки з кінця XIV ст. 1506 хан Менглі-Прей віддав великому князю Литовському Сигізмунду ці землі. Звенигородський замок, що знаходився на шляху з Брацлава до Києва, часто зазнавав нападів татар, які і зруйнували його. 1545, на прохання брацлавських міщан, замок було відбудовано, а в кінці століття біля нього знову заселилося місто, яке одержало стару назву — Звенигородка.
Після захоплення Правобережної України шляхетською Польщею 1596 посилюється соціально-економічний гніт населення, яке зазнавало великих утисків від феодалів. Жителі сплачували панам численні податки: чопове, подимне, шкіряне, що спричиняло заворушення пригноблених. Під час визвольної війни українського народу 1648-1654 під про¬водом Богдана Хмельницького жителі міста повстали й вигнали польську шляхту. У 1648-1667 Звенигородка входила до складу Корсунського полку.
За Андрусівським перемир'ям 1667 Правобережна Україна лишилась у складі Польщі, і населенню Звенигородка довелося й далі терпіти гноблення з боку польської шляхти. Соціально-економічний гніт доповнювався національно-релігійним. Польська шляхта і католицьке духовенство систематично проводили насильницьку політику ополячення українського народу, що викликало протягом XVIII ст. ряд повстань на Правобережній Україні. В районі Звенигородки діяв гайдамацький загін на чолі з козаком Медведівського куреня Гнатом Голим). Для захисту від гайдамаків польський уряд почав зводити укріплення навколо міста. Звенигородський замок було обнесено дубовим частоколом, побудовані нові башти і казарми для охорони.
Під час Коліївщини у повстанські загони влилося багато жителів міста. В гайдамацькому загоні Ремези перебував В.Варченко — Звенигородський бандурист.
Після придушення Коліївщини Звенигородка неодноразово переходила від одного власника до іншого. 1792 король Понятовський Станіслав-Август затвердив Звенигородці герб і надав статусу міста за магдебурзьким правом. 1793 пануванню шляхетської Польщі над Правобережною Україною настав кінець. Правобережні землі возз'єднано з лівобережними в складі Росії. З 1795 Звенигородка ввійшла до складу Вознесенського намісництва, а з січня 1798 стала повітовим містом Київської губернії.
Інтенсивний розвиток торгівлі в зв'язку з включенням Правобережної України у всеросійський ринок був однією з причин виникнення і швидкого розвитку чумацького візництва. Звенигородка стає одним із центрів чумацького промислу нарівні з Чигирином та Білою Церквою. Торгували переважно лісом, виробами з дерева, лісоматеріалами. 1842 із Звенигородського повіту вивезено цих товарів на суму до 42 тис. крб. З інших товарів місцевого виробництва слід назвати гончарні та шкіряні вироби.
1850 році в Звенигородці проживало 7501 чоловік. Основна частина населення займалася землеробством та ремеслами.
В 30-ті роки XIX ст. у Звенигородці споруджено міст через річку Гнилий Тікич, відкрито повітову лікарню. Місто мало пошту, телеграф. З 1833 розпочалися заняття в парафіяльному учи¬лищі, де навчалося трохи більше 20 учнів. Переважна ж більшість населення була неписьменною.
У другій половині XIX ст. поява залізниць, що мали незрівнянні переваги перед чумацьким візникуванням, прискорила занепад чумацтва. Звенигородка перестає бути одним із центрів чумацького промислу. 1867 в місті налічувалося понад 11201 жителів, більшість яких становило разом з родинами: міщани (6174 чоловіка) і ремісники (1677 чоловік). Праця у виробничих майстернях була виснажливою. Робочий день тривав з 6 годин ранку до 9 годин вечора. На відпочинок протягом дня часу майже не відводилося. Майстри жорстоко експлуатували учнів, вимагаючи працювати навіть у нічний час.
У 70-х роках розпочалося будівництво залізниці Одеса-Кишинів, спочатку до Шполи, а пізніше до Умані, колія пролягла за 12 км від Звенигородка В зв'язку з цим у місті з'являються промислові підприємства. У цей час тут діяли два свічкових заводи, тютюнова фабрика, 14 млинів. Через десять років до ладу стали ще два пивоварні та винокурні заводи, кілька цегелень. Проте вони були малопотужні, з примітивною технікою, на них працювало по декілька робітників, пе¬реважала ручна праця.
Початок революції 1905-1907 у Росії дав поштовх революційним виступам у місті. Повітовий предводитель дворянства в телеграмі на ім'я генерал-губернатора повідомляв, що заворушення охопило весь повіт, місцевих сил не досить, щоб придушити народний рух.
Революційний рух у Звенигородка не припинився і 1906, що примусило київського генерал-губернатора перекинути сюди з м. Умані загін драгунів. У зв'язку із зростанням виступів проти поміщиків і місцевих властей, сенат указом від 6 липня 1906 запровадив у Звенигородка повіті стан облоги.
Царизм жорстоко придушив революцію 1905-1907 рр. В період реакції погіршало не лише соціальне становище трудящих. Вони все більше відчували і національне гноблення. У школах заборонялося навчання українською мовою, на батьківщині Т.Г.Шевченка переслідували тих, хто читав його твори. 1911 видатки на утримання урядових установ, війська та поліції по Звенигородці набагато перевищили витрати на охорону здоров'я та нар. освіту.
У період промислового піднесення (1910-1914) у Звенигородці діяло 4 фабрично-заводські підприємства, де працювало близько 50 робітників, 7 ремісничих закладів.
1910 в місті налічувалося понад 24 тис. жителів. Вони мешкали в 2461 будинку. Здебільшого це були дерев'яні, криті соломою хати. 40 гасових та 24 газових ліхтарі освітлювали вулиці. Городян обслуговували 40 візників. Один раз на тиждень проводився базар.
З медичних закладів було 3 лікарні на 64 ліжка,2 аптеки, 6 аптекарських лавок, які обслуговували 15 лікарів, 8 фельдшерів, 6 акушерок. У 7 нижчих чоловічих школах, жіночій гімназії, комерційному та ремісничому училищах навчалися 510 учнів, працювали 16 вчителів.
В роки першої світової війни в місті дислокувалися військові частини, солдати яких вели революційну пропаганду серед населення. Після повалення самодержавства в Звенигородці почала діяти Рада робітничих і солдатських депутатів. Восени 1917 в місті виникла більшовицька організація із 17 чол. Протягом 1917 створилися профспілкові організації друкарів та швейників
Водночас з цим на Звенигородщині заявила про себе ще одна сила — Вільне козацтво. Звенигородський кіш Вільного козацтва тривалий час тримав владу на теренах повіту у своїх руках. В другій пол. березня 1918 в місто вдерлися австро — німецькі війська. Незважаючи на жорстокий терор, жителі повіту піднялися на боротьбу проти окупантів, яку очолив Звенигородський кіш Вільного козацтва. В першій пол. червня 1918 розпочалося Звенигородсько-Таращанське повстання, яке в силу різних причин в кінцевому результаті закінчилося поразкою, хоч повстанці заволоділи Звенигородкою. Після вигнання нім. окупантів владу деякий час утримували війська Директорії. 4 березня 1919 повітом оволоділи частини більшовицьких військ. Органом відновлення радянської влади став військово-революційний комітет.
В перші місяці існування рад. влади почали виникати комуни й артілі. Першу комуну (42 чол.) в Звенигородці створено в травні 1919. Ревком націоналізував шкірообробний та цегельні заводи Омельянова. Та про спокій нова влада могла лише мріяти. У серпні 1919 Звенигородку захопили денікінці, які протрималися до грудня. 30 січня 1920 в місто ввірвалися повстанці отамана Туза, а влітку цього ж року Звенигородка опинилася в руках загону полковника Цвітковського, який підпорядковувався Ю.Тютюннику. Однак червоноармійці незабаром відбили місто, після чого рад. владу тут було встановлено повністю.
1922 почали працювати чавуноливарний, шкіряний заводи, створено артілі промислового характеру: швейну, килимову, трикотажну, шевську, ткацьку. Розпочалося кооперування сільських господарств.
З ліквідацією волостей в 1923 Звенигородка стає центром однойменного району, а з 1927 її віднесено до категорії селищ міського типу. За цей час реконструйовано чавунноливарний завод, значно розширено і механізовано маслозавод, цегельні підприємства, державні млини, промислово-кооперативні артілі.
1938 року Звенигородка було віднесено до категорії міст районного підпорядкування. На цей час вона була частково радіофікована і електрифікована, почалося прокладання міського водогону, зросла кількість підприємств громадського харчування та побутового обслуговування. Напередодні Великої Вітчизняної війни в місті налічувалося 14 державних підприємств обласного та республіканського підпорядкування і 11 промислових артілей, на яких працювали 3500 робітників. У шести загальноосвітніх школах навчалося понад 3000 учнів, готували кадри школа медсестер та сільськогосподарський технікум. Значно розширилася мережа медичних і культурно-освітніх закладів. Працювали лікарня, пологовий будинок, поліклініка, дитяча й жіноча консультації, інфекційна лікарня, дитяча поліклініка, чотири спеціалізовані диспасери, рентгенкабінеї.
З початком Великої Вітчизняної війни понад 3000 тисячі жителів міста були мобілізовані на фронт. 29 липня 1941 фашисти вдерлися в Звенигородку. Розпочалася тяжка окупація, що тривала до 28 січня 1944. На фронтах війни загинули 825 жителів міста, 1116 звенигородців нагороджено орденами і медалями. На правому березі Гнилого Тікича на пагорбі Слави споруджено меморіальний пам'ятник полеглим воїнам, які визволяли Звенигородку від німецько-фашистських загарбників, та жителям міста, що загинули в боротьбі з фашизмом.
Завдяки героїчним зусиллям трудящих протягом 1944 ставали до ладу підприємства. В травні почали працювати маслозавод, плодозавод, чавуноливарний і борошномельний заводи, у червні — Звенигородське відділення автоперевезень. Наприкінці року в місті функціонувало 16 підпр-ємств місцевої промисловості, які виробили на цей час продукції на 2000000 крб.
Відроджувалось й сільське господарство. В квітні 1944 розпочала роботу Звенигородська МТС. Протягом березня-квітня 1944 було налагоджено роботу мережі торговельних підприємств, медичних і культурно - освітніх закладів, шкіл, пошти, телеграфу. Вже 1948 колективи підприємств і колгоспів Звенигородки досягли довоєнного рівня виробництва продукції.
1959 приміські сільськогосподарські. артілі злилися з сусідніми колгоспами сіл Стебного і Озірни. На околицях міста 1953-57 споруджено цегельні заводи, створено міжгосподарську будівельну організацію — "Міжгоспбуд". В 60-х рр. створено ще дві буд. організації.
З кожним роком все більша увага приділялася житловому та культурному будівництву, в чому була велика заслуга тодішнього голови райвиконкому П.О.Коваленка, колишніх голів міськради М.М.Павленка та В.О.Чеснока. Лише протягом 1965-71 місто прикрасили двоповерховий універмаг, готель, будинок колгоспника. Було забруковано вулиці, заасфальтовано 104 тис. кв. м. шляхів, 18 тис. м. тротуарів, значно збільшилася мережа водогону.
Сьогодні завдяки зусиллям міської ради Звенигородка поступово стає одним з кращих міст на Черкащині. Продовжуючи кращі традиції самоврядування, міська рада працює над упорядкуванням 3., добиваючись за досить складної ситуації бажаних зрушень. У громадсько - політичній палітрі Звенигородки зареєстровані і діють районні та міські осередки політичних партій та громадських угрупувань Станом на 1.7.2004 тут зареєстровано 11 міських та 46 районних політичних партій, 11 громадських організацій.
Коментарі: (1)   Рейтинг:    Версія для друку Повідомити про помилку!
1.   Написав Оля   25-02-2009 16:50  

Це мені згодиться для Іторії!))))))))))